Виконання рішень адміністративних судів як завершальна стадія судового провадження

Відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов’язковим до виконання та держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За загальним правилом обов'язковими до виконання є судові рішення (рішення та ухвали), що набрали законної сили (стаття 370 КАС України).

Вимоги статті 255 КАС України вказують, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала суду відповідно до статті 256 КАС України набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Якщо судом у випадках визначених  КАС України допущено негайне виконання рішення суду, це є підставою для його виконання до набрання ним законної сили.

Статтею 372 КАС України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб’єктів владних повноважень можуть бути покладені обов’язки щодо забезпечення виконання рішення.

Судове рішення може бути виконано в добровільному, або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках - на приватних виконавців. Обмеження щодо можливості виконання приватним виконавцем певних категорій рішень встановлено статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої приватний виконавець, серед іншого, не може здійснювати примусове виконання рішень за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету. 

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, а у випадках, встановлених КАС України, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа. Такі вимоги встановлені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Перехідних положень КАС України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів оформлення і видача виконавчих документів здійснюється в паперовій формі судом, який ухвалив відповідне рішення.

Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька виконавчих документів, у яких зазначаються один стягувач та один боржник, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов’язок чи право стягнення є солідарним (ч. 5 ст.373 КАС України).

Відповідно до Інструкції з діловодства в адміністративних судах України виконавчий лист видається за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, або їхніх представників після набрання судовим рішенням законної сили, а у справах, за якими рішення підлягає негайному виконанню, - у день ухвалення судового рішення. Виконавчий лист видається особисто стягувачу або його представникові, який на заяві про видачу виконавчого листа ставить свій підпис.

У разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання визначені статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження». Вказаною статтею закону встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Такий строк встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, втрати годувальника тощо може бути пред’явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Довідково:

Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» щодо підтвердження сплати для відкриття виконавчого провадження авансового внеску в розмірі 2 % суми, що підлягає стягненню, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (рішення КС України № 2-р(II)/2019 у справі № 3-368/2018(5259/18) від 15.05.2019 за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни).